кось наприкінці осені, коли день уже став дуже коротенький, а ніч - довгою та холодною, надумала бабуся Зима піти однієї такої ночі на розвіди- ни до людей, на землю, та послухати, що про неї говорять, чи чекають на її прихід. Підійшла вона під віконце до...
More
кось наприкінці осені, коли день уже став дуже коротенький, а ніч - довгою та холодною, надумала бабуся Зима піти однієї такої ночі на розвіди- ни до людей, на землю, та послухати, що про неї говорять, чи чекають на її прихід. Підійшла вона під віконце до однієї хатини, де жили старенькі дідусь із бабусею, і чує: - Ой, діду, уже й зимонька не за го- рами, принесе вона до нас сніги та мо- рози, а так ще тепла хочеться. А може, забариться Зимонька й пізніше прийде до нас. Погрілись би ще трішки. - Так, бабусю, так. Правду ти ка- жеш, але ж чи забариться вона?! Сумно стало Зимі від тих слів, проте пішла вона ще під інше віконце послу- хати, може, там на неї чекають. Чує, якась молодиця з матір’ю розмовляє. - Ой, не треба ще нам холоду та Зи- моньки. Ще дах у хаті не залатаний, холодно нам буде. От якби десь заблу- кала Зимонька, а то й зовсім не прийш- ла до нас. Образилася бабуся Зима. „Чого ж так усі мене не хочуть бачити? Чи я комусь зло роблю? Снігом немов ковд- рою землю вкриваю. Діт
Less
